У сучасному Берліні працюють сотні бджолярів, і для мегаполіса це вже давно не екзотика. Пасіки тут з’являються не лише на околицях, а й у дворах, садках, навіть поруч із жвавими міськими кварталами. Для багатьох мешканців це стало частиною повсякденного життя: одні доглядають вулики як хобі, інші перетворили захоплення на власну справу. І хоча бджільництво традиційно асоціюють із селом, Берлін показав зовсім іншу модель – міста, де бджолярі радикально змінили урбаністичну культуру та насичують ринок. Далі на berlin1.one.
Як бджільництво стало міським рухом?
Берлінці щороку споживають 4 000 тонн меду, але місцеві пасічники лише частково забезпечують цей попит. Але кількість бджолярів у місті постійно зростає, так що оптимістичні перспективи зберігаються. У німецькій столиці налічується 500 бджолярів, це вже не вузьке захоплення ентузіастів, а потужний міський рух. Цікаво, що раптовий інтерес до бджіл зростав тільки у складні періоди історії країни. Наприклад, після Другої світової війни, коли мешканці зруйнованого міста масово облаштовували пасіки через бажання вижити.
А от у XXI столітті мотиви у людей зовсім інші. Для багатьох німців бджільництво стало символом уважного ставлення до природи й складником культури екологічної відповідальності. Саме тому столичний проєкт “Берлін дзижчить” (Berlin summt) об’єднав десятки міських пасік, створених у найнесподіваніших місцях. Такий інтерес виник не випадково.
Адже у німецькій столиці багато:
- приватних садків;
- парків;
- зелених зон.
Це забезпечило бджолам гарні умови навіть серед щільної забудови. Поступово ініціатива “Берлін дзижчить” швидко вийшла за межі екологічної кампанії та сформувала нову спільноту міських пасічників. Одним із символів цього руху стала компанія “Berliner Honig”, яку очолила Аннет Мюллер (Annette Müller), зробивши берлінський мед окремим локальним брендом.
Гайнц Ріссе: бджоли на даху парламенту
Один із найвідоміших учасників руху – Гайнц Ріссе (Heinz Risse), який доглядає бджіл там, де засідає парламент Берліна. Вулики розміщені на даху будівлі Рейхстагу, поруч із відомим скляним куполом. До речі, дах-тераса та купол Рейхстагу відкриті для відвідувачів як одна з головних туристичних пам’яток столиці, але для бджіл там знайшли окреме місце.
Пан Гайнц впевнено працює з цими корисними комахами, навіть спокійно відкриває вулик без захисного одягу. Пояснює це просто: за бджолами йому цікаво спостерігати щодня, і вони звикли до нього. А ще Ріссе переконаний, що саме пасіка допомогла познайомитися з великою кількістю незвичайних людей. Та головне – захоплення відкрило чимало цікавого про життя бджіл у великому місті, яке має свої особливості. До речі, мед з пасіки Рейхстагу часто дарують почесним гостям як символічний презент від парламенту.
Уве Март: бджоли пояснюють створення Всесвіту
Берлінець Уве Март (Uwe Mart) розмістив свій вулик у саду берлінського планетарію, так що там вже говорять не лише про космос, а й про мед. Як розповів журналістам бджоляр, сам він почав працювати з бджолами задовго до того, як став інструктором проєкту “Берлін дзижчить”. Спочатку ставив вулики у садку початкової школи, де викладав. Потім виникла ідея познайомити з бджолами міських дітей у межах навчання.
За словами Уве Марта, спочатку батьки школярів поставилися до таких експериментів сторожко, але потім побачили позитивний результат. Крім того, проєкту надали підтримку – міська влада виділила 1700 євро премії на розвиток бджолярства. Тоді пан Март обрав для пасіки планетарій, щоб через форму бджолиних стільників і логіку життя бджолиної сім’ї показати людям, як такі структури у природі схожі на уявлення про будову Всесвіту.
Франк Генрігс і роїння, яке змінило для нього світ
Франк Генрігс (Frank Henrichs) обрав під пасіку дах Берлінського собору. Як розповів журналістам, раніше він працював радником із фінансів і нерухомості в одній із великих готельних мереж. А коли дізнався про новий берлінський проєкт, наважився різко змінити своє життя та придбав будівлю, яку перетворив на молодіжний хостел. Цей крок, подарував інший ритм – більш залежний від того, що навчився створювати власноруч.
За словами Франка Генрігса, особливим моментом для нього завжди залишається спостереження за роботою бджіл. Бо цей процес повертає відчуття спокою та контролю. Готель розташований за 300 метрів від собору, тому пан Генрігс має можливість щодня навідуватися до вуликів та опікуватися їх станом. Це дуже важливо під час роїння, коли поведінка бджіл змінюється та вимагає постійної уваги.
Філіп Маркерт: як інженер став бджолярем?
Варто згадати ще одне незвичне місце для пасіки – дах церкви Вознесіння (Himmelfahrtkirche), розташованої неподалік площі Александерплац (Alexanderplatz) та алеї Карла Маркса (Karl-Marx-Allee). Там поставив вулики пасічник Філіп Маркерт (Philipp Markert). За його словами, таке рішення стало продовженням особистого екологічного вибору.
Після падіння Берлінської стіни церкву переобладнали під центр екоконференцій, а на даху облаштували:
- город;
- пасіку;
- сонячні панелі.
Це змінило саму логіку використання простору – з релігійного символу він перетворився на майданчик практичної екології. Філіп Маркерт захопився бджільництвом після семінару про бджіл, хоча мав освіту інженера лісоперероблювання. Коли облаштував пасіку, ще й вирішив змінити фах – став працювати шеф-кухарем у ресторані. Відтоді почав свідомо уникати пестицидів та купувати продукти на місцевих ринках. А ще – відмовився від масової харчової індустрії, яку вважає проблемною за якістю та впливом на природу. На думку пана Маркерта, це непростий шлях у Німеччині, але пов’язує його з повсякденною відповідальністю – від кухні ресторану до меду у власних вуликах.
Марк-Вільгельм Когфінк і готелі з власним медом
Одним із найшанованіших бджолярів Берліну є Марк-Вільгельм Когфінк (Mark-Wilhelm Kohfink). Його часто запрошують на відкриття нових пасік, і цей фахівець нікому не відмовляє. Сам пан Когфінк працює у районі Кепенік (Köpenick) з 1999 року і поступово розвинув ідею, що готелі Берліна можуть утримувати власні вулики на дахах й мати мед для своїх відвідувачів. Такий підхід суттєво вплинув на логіку міського сервісу.
Марк-Вільгельм Когфінк розповів журналістам, що бджолярство – його сімейна справа. А почалася вона з Вільгельма Когфінка (Wilhelm Kohfink), який у 1890-х роках доглядав апельсинові гаї на східному узбережжі Середземного моря. Там часто спостерігав, як бджоли беруть участь у запиленні, зацікавився, почав вивчати бджолярство. Після Першої світової війни повернувся до Бітігхайма (Bietigheim) у Вюртемберзі (Württemberg), де продовжив сімейну справу. Потім до бджолярства взявся його, тільки вже з іншими методами, використовуючи вулики з верхньою планкою та кранських бджіл. Цей досвід, за словами Марка-Вільгельма, заклав основу для того, щоб у 1999 році він запустив сімейну справу у Берліні.
Пан Когфінк очолює компанію “Kohfink”, його пасіка у Кепеніку працює за органічними стандартами “Bioland”. Виробляє від 12 до 15 видів меду щороку, кожна партія перевіряється у медовій лабораторії Державного інституту бджільництва в Гоєн-Ноєндорфі (Staatliches Institut für Bienenkunde Hohen Neuendorf). Це формує репутацію продукту як контрольованого та стабільного за якістю. У 2020-х роках пасіка Когфінк вже стала не лише локальною історією, а складником органічного ринку Берліна.
Мрія Андреаса Крюгера – 80 кілограмів меду з кожного вулика щороку
Берлінець Андреас Крюгер (Andreas Krüger) вирішив поставити свої вулики на даху мерії Геллерсдорфа (Hellersdorf). Для нього це стало не забаганкою, а можливістю реалізувати дитячу мрію. Пан Крюгер працює інструктором для людей з обмеженими можливостями, а до бджільництва прийшов, коли вирішив, що йому бракує живого процесу, який можна спостерігати щодня.
Як розповів пан Андреас, спочатку придумав для себе смішний слоган “краще мед, ніж собака”, маючи на увазі те, що бджоли набагато практичніші, ніж домашні тварини. Вони не створюють побутових проблем, але позитивно впливають на міську екологію. Поступово захоплення перетворилося на сімейну справу, пасіка збільшилася до 10 вуликів. Пан Крюгер щодня знаходить час навідувати своїх підопічних, вивчає всі сучасні нові методи та мріє про те, щоб отримувати до 80 кілограмів меду з кожного вулика. І ця мета, за його словами, дуже допомагає триматися у тонусі.
Ремшайд: про те, як Берлін запустив пасіку при в’язниці
За прикладом Берліну розведенням бджіл захопилися навіть у в’язниці міста Ремшайд. Проєкт “Пасіка в’язниці у Ремшайді” (Imkerei JVA Remscheid) стартував у 2016 році, що одразу змінило звичний ритм роботи виправного закладу. В’язні охоче долучилися до догляду за бджолами, а з часом цю корисну ініціативу підхопили й інші в’язниці Північного Рейну – Вестфалії.
Тільки у Ремшайді пасіка налічує 70 вуликів, які виносять у садки, на природоохоронні території, де працюють співробітники в’язниці. А засуджені збирають конструкції, готують інвентар, фасують мед. У міністерстві юстиції Північного Рейну – Вестфалії такий формат трудової терапії підтримують саме за позитивний ефект зміни поведінки засуджених. Так що у Ремшайді пасіка забезпечує не лише корисну роботу та смачний мед до столу, а й оптимістичні зміни від тісного спілкування з природою.
Джерела: