У Берліні налічується чимало не лише пам’ятних місць, а й потужних підприємств, які підтримують економіку країни. Одним із перших називають Королівську, а нинішню Берлінську порцелянову мануфактуру, яка з’явилася ще у XVIII столітті. Змінювала власників, удосконалювала підприємство, випускала нові оригінальні серії. Сучасні вироби Берлінської порцелянової мануфактури відомі як берлінська порцеляна. Але найбільше на ринку колекціонерів цінуються перші витвори талановитих майстрів. Більше на berlin1.one.
Створення унікального підприємства
Фото: Королівська порцелянова мануфактура, 1870 рік
Засновником і першим власником мануфактури став у 1751 році берлінський виробник вовни Вільгельм-Каспар Вегелі. Він отримав королівський привілей на створення такого підприємства, Фрідріх II Прусський запропонував дуже вигідні умови: звільнення від мит на ввезення основної сировини. Перші вироби виходили під маркою “W”. Створювали оригінальні вироби досвідчені майстри того часу – живописці Ісаак Яків Клос та Фрідріх Рот, а удосконалив склад порцелянової маси скульптор-модельєр Ернст-Генріх Райхард.
Вони розробили розпис “німецькими квітами”, використовуючи переважно синій та пурпуровий кольори. Крім посуду, виготовляли також оригінальні костюмовані фігурки дітей, які теж мали непоганий попит. Але Семирічна війна завдала чималих збитків, у 1757 році Вегелі був змушений продати підприємство відомому берлінському комерсанту та колекціонеру Йоганну-Ернсту Гоцковському.
Зміни при новому власнику
Гоцковський залишив досвідчених майстрів, особливу шану мав автор рецепта витонченої порцеляни Ернст-Генріх Райхард. Він отримав за рецептуру 4 000 талерів і ще 3 000 на запаси маси й матеріалів, став керівником виробництва. А на місце головного скульптора-модельєра новий власник запросив відомого майстра з Мейсена Фрідріха-Еліаса Майєра. Отримавши підтримку короля, Гоцьковський навіть викупив ділянку біля власного будинку у Берліні на Лейпцигер-штрассе і почав будувати нові приміщення. Але через Семирічну війну король Фрідріх Великий потужну підтримку забезпечити не зміг, тому Гоцьковський вирішив продати підприємство, Новим власником вирішив стати сам король, у 1763 році він викупив мануфактуру за 225 000 талерів.
Під керівництвом короля
Фото: король Фрідріх Великий
Фрідріх Великий змінив і торговий знак, ним став королівський скіпетр з герба Бранденбурга. Одразу ж власник замовив понад 20 столових сервізів для своїх палаців, набори складалися з 500 предметів у розрахунку на 36 осіб. Майстри підготували кілька моделей: “Neuzierat”, “Reliefzierat”, “Neuosier” та “Rocaille”. Цікаво, що спеціалісти створювали посуд з урахуванням інтер’єрів, тому звичні сині кольори замінили на ніжний світло-блакитний. Він отримав назву “bleu mourant” – синій, що вмирає. Найкращим зразком нового стилю дослідники називають сервіз “Neuzierat”.
Варто відзначити, що король робив щедрі замовлення, з 1765 року і до кінця свого правління витратив на придбання 200 000 рейхсталерів. Витвори того часу виділяються ще своєрідним рельєфним декором у вигляді квіткових гілок на краях тарілок. Ще були сервізи з орнаментом, виконаним із золочених рельєфних рокайлів, багато предметів прикрашали розписом за картинами Франсуа Буше. Потім майстри приємно здивували замовника новими моделями сервізів: “Neuglatt” – білий з розписом золотом, “Antique Zierat”, який ще називали рокайльним, та “Neuzierat” – святковий сервіз із вишуканими формами та ліпним декором. Останній став своєрідним символом королівських розкошів. Але найбільше сподобався королю декор “Neuosier” – рельєф у вигляді плетіння з вербової лози.
Король замовляв товари не лише для власних резиденцій. Чимало оригінальних витворів дарував іншим монархам. Відомо, що у 1770 році Фрідріх Великий зробив незвичайний подарунок цариці Катерині ІІ. Це був сервіз з настільною прикрасою “філе” і набором “Десерт-Тріумф” із 40 фігурок із білої глазурованої порцеляни. У ХХІ столітті цей дивовижний витвір мистецтва зберігається в Ермітажі.
І знов новий власник
Фото: сервіз “Neuzierat”
У 1786 році мануфактура перейшла у спадок племіннику Фрідріха Великого – Фрідріху Вільгельму II. Він доклав чимало зусиль для розвитку виробництва та впровадження нових технологій. На фабриці встановили нові печі для випалювання, які допомогли суттєво підвищити якість виробів. Ще однією новинкою став паровий двигун – перша парова машина в історії Берліну. У 1790 році майстри мануфактури презентували новий обідній сервіз – “Kurland” з 87 предметів, зроблений у класичному стилі. Назву сервіз отримав на честь замовника, курляндського герцога Петра фон Бірона.
А створив таке диво відомий у Берліні майстер мануфактури Йоганн-Карл-Фрідріх Різе. Вироби оформили оригінальним розписом: польові квіти та рельєфний бордюр із позолотою. Виготовляли також різноманітні матово-білі статуетки за моделями берлінського скульптора Йоганна-Готфріда Шадова та його учня Крістіана-Даніеля Рауха. Найвідомішою дослідники називають композицію “Дві принцеси”. У XIX столітті найпопулярнішими були інтер’єрні тарілки з картинами, сюжети брали з полотен художників XVI–XVIII століть.
Новинка фабрики – Seger-Porzellan
Фото: сервіз “Kurland”
У 1867 році виробництво довелося перенести, бо місце знадобилося для будівлі прусського парламенту. Мануфактура перебралася у новозведений будинок у Тіргартені, він обійшовся власникам у 360 000 рейхсталерів. Підприємство забезпечили найсучаснішим на той час обладнанням. У 1878 році до мануфактури приєднали хіміко-технічний науково-дослідний інститут, фахівці якого займалися новими розробками. Директор інституту Герман-Август Зегер створив нові рецептури порцелянової маси та підглазурових фарб. Різновид м’якої порцеляни назвали на його честь – “Seger-Porzellan”.
Майстри не обмежувалися лише власною фантазією. Наприкінці ХІХ століття почали наслідувати зразки китайської та японської кераміки: фламбе, селадони та глазурі. Випускали також моделі у стилі ар нуво. На Всесвітніх виставках у Сент-Луї у 1904 році та у Брюсселі у 1910 році витвори Берлінської порцелянової мануфактури відзначили спеціальними нагородами. Витвори цієї епохи можна упізнати по клеймах: “W” (Wegely) та “G” (Gotzkowsky). Вони вважаються дуже рідкісними, тому й вартість на антикварному ринку мають чималу.
Розвиток у XX столітті
Коли завершилася Перша світова війна, Веймарська республіка перебрала на себе керівництво компанією. Підприємство стали називати Державною порцеляновою мануфактурою. Але бренд залишили, бо Бранденбурзький скіпетр за багато років став візитівкою підприємства. Після Другої світової війни мануфактура перебралася зі зруйнованого Берліну у тимчасові приміщення до міста Зельб у Верхній Франконії. Продовжували випускати декоративну та практичну порцеляну, а у 1957 році мануфактура знову повернулася на колишню адресу у район Берлін-Тіргартен.
У 1998 році відбулася повна реконструкція будівель та майстерень, з’явилося нове обладнання та інші технологічні процеси. Майстри зуміли відтворити історичні форми виробів, кольори та візерунки, А ще презентували новий порцеляновий сервіз, який отримав назву “Берлін”. До роботи над ним залучили відомого італійського дизайнера-модерніста Енцо Марі. Успішною була співпраця і з художником Стефаном Марксом, який зумів поєднати сучасне мистецтво з традиціями компанії.
З того часу мануфактура активно залучає до роботи художників і дизайнерів, їхні витвори випускають в обмеженій кількості під маркою “КРМ+”. У XXI столітті продукція Берлінської порцелянової мануфактури продовжує зберігати популярність, адже у витворах ідеально поєднуються дуже висока якість та витончений дизайн.