Коли йдеться про жіночі прикраси, більшість людей уявляє золото, срібло або коштовності. Але в історії Німеччини були дивовижні винятки, коли найбільшу популярність мали вироби із заліза. Перші згадування про виробництво таких прикрас зафіксовані у 1790 році, коли почали виготовляти браслети, сережки та намиста для дам, які перебували у жалобі. Оригінальні речі мали величезний попит, у 1804 році виготовляти їх почав Королівський Берлінський ливарний завод. Саме тоді новий формат прикрас увійшов до історії декоративного мистецтва, як “берлінське залізо”. Але пропонували свої авторські вироби й приватні чавуноливарні майстерні Берліну, їх витвори у XXI столітті зберігаються у різних колекціях світу. Більше на berlin1.one.
Епоха залізних прикрас
Фото: браслет із “берлінського заліза”
Створені берлінськими майстрами прикраси й у новому столітті продовжують дивувати майстерністю та вишуканістю форм. Першими виробами були довгі ланцюжки з литими ланками, з 1806 року у продажі почали з’являтися намиста з медальйонів, поєднаних ланками та дротяними сітками. Німецькі модниці настільки захопилися новинкою, що віддавали їй перевагу, не лише перебуваючи у жалобі.
Такій популярності сприяла й позиція пруської королівської родини. Найбільший попит на залізні прикраси зафіксований у 1813-1815 роках, коли королівське подружжя запропонувало підданим пожертвувати власні золоті та срібні прикраси на підтримку повстання Наполеона під час Визвольної війни. А замінити їх пропонували брошками, обручками, намистами із заліза, більшість виробів були прикрашені написами “Für das Wohl des Vaterlands” (На благо нашої країни). Після того, як такі прикраси стали символом патріотизму, їх купували набагато активніше. Вийшли з моди залізні вироби після 1850 року, хоча випускали їх до кінця ХІХ століття.
Чавуноливарна майстерня Гайса у Берліні
Йоганн-Конрад Гайс був одним із перших берлінських ювелірів, які почали виготовляти залізні прикраси водночас із майстрами Королівського чавуноливарного заводу у 1804 році. Спочатку він робив вставки з чавунних античних гем, потім спробував розробляти авторські ескізи та моделі для заводу. У 1820 році у ювеліра виникли проблеми з гірським керівництвом Пруссії, яке було зацікавлене у розвитку власного напрямку створення чавунних прикрас.Там спеціалісти пропонували поєднання чавуну з перлами. Гайс вигадав свою фішку – орнаменти, в яких використовував трилисники, виноградне та акантове листя. Відливав і прикраси у неоготичному стилі.
Таке рішення стало своєрідною візитівкою Гайса, за якою його витвори впізнають спеціалісти навіть через століття. Ну і, звісно ж, тавро майстра, яке Гайс неодмінно ставив на всі вироби. Найвідомішими з них називають чавунне намисто з підвіскою у вигляді хреста та гарну ажурну скриньку. У XXI столітті ці речі зберігаються у колекції “Markisches Museum” у Берліні. Варто згадати, що син Йогана-Конрада – Морітц виявився гідним учнем свого батька, ще юнаком брав участь у виставках берлінської Академії образотворчих мистецтв. У 1829 став співвласником підприємства, а ще через 2 роки відзначився як один із засновників індустрії цинкового лиття у Берліні.
Чавуноливарна майстерня Деварана
Ще один відомий берлінський майстер залізних прикрас – Симеон-П’єр Деваран. Скульптор та ювелір, він починав працювати із золотом та сріблом, але потім, коли змінилася мода, швидко змінив профіль на чавун. У 1828 році став власником чавуно- та цинколітійної майстерні. Його витвори відрізнялися фантазійним, а не природним орнаментом. Єдиним винятком дослідники називають залізне намисто з унікальним метеликом, створене у 1840 році. У ХХІ столітті воно теж зберігається у колекції “Markisches Museum”.
На сучасному ринку вироби цього майстра оцінюють досить високо, браслет може коштувати близько 2500 євро. Втім, не дешево вони обходилися покупцям і у XIX столітті. Охоче купували не лише прикраси, а й плакетки Деварана, які теж виготовляли у майстерні. З найвідоміших – портрет Наполеона I, скопійований із паризької моделі Леонарда Ноша. А у 1840 роках майстерня Симеона-П’єра отримала замовлення на скульптури короля. Фрідріха-Вільгельма III та відомого письменника Вальтера Скотта. Мали попит і такі вироби як лампи та підставки під годинники. Витвори Деварана неодноразово були представлені на виставках у берлінській Академії образотворчих мистецтв, до якої його згодом прийняли.
Ливарна майстерня Мюллера у Берліні
Йоганн-Фрідріх-Готліб Мюллер починав як гравер по міді, потім набирався досвіду у формувальному відділенні Королівського прусського чавуноливарного заводу у Берліні. Коли дійшов до вагомої посади у 1828 році, вирішив створити власну чавуно- та бронзоливарну майстерню. Його витвори швидко отримали попит, з 1826 до 1846 року їх експонували на виставках у берлінській Академії образотворчих мистецтв. Ще у роки роботі на заводі він виділявся оригінальністю мислення, широко відомі витвори тих часів – новорічна плакетка та портретний медальйон із зображенням короля Пруссії Фрідріха-Вільгельма IV та Єлизавети Баварської.
У “самостійному плаванні” ювелір також зумів здивувати колег по цеху своєю майстерністю. Однією з перших прикрас став медальйон із профілем дружини Альбертіни, створений у 1830 році. Потім були медальйони з портретами Фрідріха-Вільгельма IV, відомого письменника Віланда, короля Норвегії Карла XIV, відомого лікаря, професора Берлінського університету Хаїма, голови Королівської Академії сільського господарства Таєра та багатьох інших видатних осіб.
Ливарна майстерня Лемана
Август-Фердинанд Леман з початку своєї кар’єри спеціалізувався на виготовленні погруддя, його майстерня відкрилася у 1830 роках. Але за віяннями часу захопився створенням прикрас із чавуну, використовував, як і Гайс, в орнаменті листя аканта. Але за рівнем майстерності був слабкіший за Гайса, принаймні сучасні спеціалісти легко відрізняють їхні витвори. У Лемана браслети та обручки виходили не настільки витонченими. Всі свої вироби майстер таврував позначкою “AFL” або “Lehmann Berlin”.
Ливарна майстерня Зеєбаса
Але не варто забувати, що у XIX столітті досить популярними були ще й статуетки з чавуну, які часто замовляли для власних будинків заможні берлінці. І досвідчені майстри охоче за такі замовлення бралися. Історія зберегла ім’я талановитого скульптора Берліну Альфреда-Ріхарда Зеєбаса. Син професора філософії та математики університету в Лейпцигу міг би стати вченим, але доля рано позбавила його батьків, і юнак вирішив вивчати бронзолітейну справу.
І робив це настільки успішно, що у 1829 році (за деякими даними – у 1834) заснував у Берліні маленьке підприємство з виготовлення виробів із чавуну та бронзи. Деякий час співпрацював зі скульпторами Каліді та Мальховом, всі його витвори відрізнялися дуже високою якістю. Прикладом тому – статуетка короля Нідерландів Вільгельма I. Протягом 1830-1840 років майстер виготовляв лампи, оригінальні преспап’є та підставки для годинників з фігурками лицарів та ескулапів.
У 1839-1840 роках співпрацював із художньою ливарною майстернею Швана, вони виконували складне замовлення – статую німецького винахідника та творця європейського способу друкарства Йоганна Гутенберга. Ще майстер Альфред-Ріхард Зеєбас відлив чудовий портрет Гутенберга за моделлю Бейєрхауса до 400-річчя винаходу друкарства.
Чим приваблювали прикраси з чавуну?
У XXI столітті важко уявити, що жінки могли захоплюватися такими простими й важкими прикрасами. Але це дійсно так. Що зіграло вирішальну роль: пропозиція королівської родини чи загальний ажіотаж, сказати важко. Але варто віддати належне й фантазії майстрів. Вони вміли створити витончені вироби, схожі на чорне мереживо, які чудово поєднувалися не тільки з жалобним вбранням. Саме ці ювеліри й забезпечили чудовий національний колорит, який продовжує дивувати спеціалістів навіть ХХІ століття, котрі мають доступ до більш досконалих технологій.