У XXI столітті у світі налічується 36 мільйонів незрячих людей, медики прогнозують, що до 2050 року ця цифра може збільшитися до 115 мільйонів. Із цієї кількості понад пів мільйона незрячих та осіб з вадами зору припадає на Німеччину, і більшість із них живуть повноцінним життям. Інтегруватися у суспільство таким особам допомагають спеціальні заклади. Найвідоміше та найстаріше з яких – Берлінська школа для сліпих Йоганна-Августа Цойне. Цей заклад було створено у XIX столітті, засновникам довелося подолати неабиякий опір громадськості, аби довести, що незрячі люди здатні працювати не гірше за інших. Більше на berlin1.one.
Приклад Марії-Терезії фон Парадіс
Фото: піаністка Марія-Терезія фон Парадіс
До XVIII століття у багатьох країнах світу втрата людиною зору означала приреченість на жебрацтво або проживання з милості у родичів. Але все змінилося після виступу австрійської музикантки й композиторки Марії-Терезії фон Парадіс. Музично обдарована дівчинка з родини урядового радника Йозефа-Антона Парадіса втратила зір у 4 роки, але не полишила спроб займатися музикою. У 7 років Марія-Терезія вже співала партію сопрано у “Stabat Mater” і акомпанувала собі на органі. Цей виступ так розчулив імператрицю, що вона наказала призначити обдарованій дитині пенсію, щоб та продовжувала вчитися музиці. Педагогами талановитої дівчинки стали найвідоміші музиканти того часу Леопольд Кожелух та Антоніо Сальєрі.
У 23 роки Марія-Терезія розпочала турне, виступаючи з концертами при найвпливовіших дворах Європи: у Парижі, Лондоні, Брюсселі. У Парижі захоплення публіки було настільки величезним, що влада звернула увагу на проблеми незрячих людей. Було вирішено заснувати для них спеціальний інститут. Одним із слухачів був дипломат Валентин Гаюї, який теж захопився ідеєю й звернувся до короля Вільгельма III з незвичайною пропозицією. Той темою зацікавився. У серпні 1806 року видав наказ про створення “Пруссько-Королівського інституту для сліпих”. А реалізувати цю ідею доручив педагогу та вченому Йоганну-Августу Цойне.
Створення Прусського центрального училища для сліпих дітей
Педагог спочатку ознайомився з методиками, за якими працювали фахівці у Парижі, потім спробував проводити уроки особисто. Починав з одного учня, якого запрошував до приватної квартири, де особисто викладав географію, математику та мови, а його дружина Огюст – ремесла та виготовлення мотузок. Кількість учнів поступово збільшувалася, але тільки у 1812 році Прусське центральне училище для сліпих дітей у Берліні офіційно відкрилося на площі святого Георгія, приміщення виділили у військовому шпиталі.
Йоганн-Август Цойне намагався рекламувати свій заклад, періодично демонстрував досягнення учнів, що викликало інтерес у короля та іноземних гостей. Вагому підтримку надавали й інші відомі діячі. Німецький інженер і винахідник Вернер фон Сіменс подарував закладу телеграфне обладнання для уроків фізики, вчений і мандрівник Олександр фон Гумбольдт надавав фінансову підтримку. Композитор і педагог Фелікс Мендельсон-Бартольді поклав на музику пісні про плавання, які Цойне придумав для фізичних вправ у воді. Варто відзначити, що сам Йоганн-Август Цойне вклав у створення училища всі свої кошти, це вже з моменту відкриття заклад перебував на державному фінансуванні.
Особливості методики Цойне
Фото: засновник закладу Йоганн-Август Цойне
У своїх розробках пан Цойне дотримувався академічної освіти і максимально наближав програму навчання у своєму училищі до гімназичної. У методиках керувався принципами системи освіти незрячих, яку розробив Йоганн Клейн у Віденському королівському інституті для сліпих дітей. Практика довела, що діти, які навчалися за цією методикою, опановували додатково не лише музичну науку, а й ремесла. Педагог був певен, що незрячі здатні опановувати науки не гірше, ніж інші люди, головне – надати їм можливості й підтримати віру у власні сили. Додатково пан Цойне розробив для учнів курс географії, де послідовно переходив від вивчення географії Німеччини до географії земної кулі. Для практичних занять створив спеціальні рельєфні глобуси розмірами від 42 до 68 сантиметрів у діаметрі. Всі свої розробки виклав у книзі “Про сліпих та школи сліпих”, яка неодноразово перевидавалася.
Надихаючись прикладом Марії-Терези фон Парадіс, Цойне організував для учнів уроки музики і навіть запрошував публіку на виконання музичних творів. Це давало подвійну вигоду: допомагало соціалізувати незрячих вихованців і доводило, люди з порушеннями зору здатні досягти значних успіхів. Додатково заохочував учнів робити гімнастику отця Яна, водив на вистави до театру. Такі новаторські методи були незвичними для суспільства, але вони давали чудові результати.
Однак, зламати стереотипи було досить складно. Сучасники педагога звинувачували його у тому, що заклад лише виховує “жебраків високого наукового рівня”. Мовляв, “навіть цілком здорові люди не здатні відшукати роботу, що казати про калік”. Навіть після смерті педагога ставлення до незрячих змінювалося дуже повільно. Але все ж таки перше німецьке училище для сліпих заклало важливе підґрунтя для роботи педагогів у майбутньому.
Подальша доля закладу
Фото: учениця Берлінської школи для сліпих
Після Цойне училищем керував педагог Ернст Едмунд Гебольд. Саме він винайшов прилад для спілкування незрячих з іншими людьми. Прилад складався з 2 двох шарнірно з’єднаних стулок, на нижчу клали письмовий і копіювальний папір, верхня частина мала вигляд заґратованих прямокутних отворів. У кожному з них учень писав друковану літеру металевим шрифтом. Тривалий час в училищі вчили грамоти за рельєфно-лінійною системою, потім – за системою Луї Брайля. Цей рельєфно-крапковий тактильний шрифт розробив у 1825 році французький винахідник.
Згодом при закладі відкрили брайлівську друкарню, де поліграфістами працювали винахідники брайлівських друкарських машин Оскар Піхт і Франц Гінце. З появою книг почала працювати й бібліотека. У 1877 році училище перевели до села Штегліц, яке у 1920 році стало частиною Берліну. Там заклад, який здобув ім’я засновника Йоганна-Августа Цойне, продовжував існувати до XXI століття, будівля у стилі неоренесансу відразу привертає увагу.
Будні сучасного закладу
Фото: учні Берлінської школи для сліпих Йоганна-Августа Цойне
У XXI столітті там розташувалися дитсадок, школа і дворічне професійно-технічне училище. У дошкільному закладі педагоги пропонують навчання у грі, допомогу у сприйнятті довкілля усіма органами чуття, вибір матеріалів для гри та роботи. Викладачі дають батькам поради, як правильно адаптувати дитину у соціумі, проводять батьківсько-дитячі вечори.
При закладі працюють майстерні, де вихованці освоюють професії металообробки, деревообробки, плетіння кошиків та стільців. Можна обрати спеціальність фізіотерапевта чи фахівця у сфері ЗМІ та комунікацій. Належний спортивний розвиток вихованцям забезпечують у чудово обладнаній тренажерній залі, проводять уроки плавання або верхової їзди. У межах цікавого дозвілля передбачені екскурсії та культурно-розважальні заходи.
Подальші перспективи для учнів
Фото: учні Берлінської школи для сліпих Йоганна-Августа Цойне
Характерною особливістю закладу є поєднання шкільної діяльності та спеціально обладнаного середовища з відповідною мережею підтримки, терапевтичними пропозиціями та спеціальними шкільними предметами для дітей незрячих та з вадами зору. У таких умовах вихованці почуваються комфортно, добре розвиваються й легко адаптуються у соціумі.
У закладі активно впроваджується модель інтегрованої середньої школи (ISS), яка охоплює 7-10 класи, завершується отриманням усіх кваліфікацій берлінської школи: BOA, BBR, eBBR, MSA та MSA-GO. Учні, які прагнуть здобути атестат про середню професійну або середню освіту, мають можливість вибрати французьку мову як другу іноземну мову з 7 класу. Після 10 класу школярі можуть перейти до гімназії, якщо дотримуються вимог (MSA-GO).