Невдовзі після початку нового, XX століття, берлінська електрична компанія “Allgemeine Elektricitäts Gesellschaft” почала виробляти парові турбіни. “AEG” потребувала нових заводських потужностей для свого виробництва. Ці парові турбіни були ефективніші за класичні парові машини й мали неабиякий попит у всьому світі. Більш докладно про будівництво й роботу підприємства компанії “AEG” читайте на berlin1.one.
Архітектор Пітер Беренс
Роботу над проєктом було доручено Пітеру Беренсу, який навчався в художніх школах Гамбурга, Карлсруе та Дюссельдорфа. Він працював дизайнером і архітектором і розробляв корпоративний дизайн для “AEG”. Він створював дизайн продуктів, шрифти та логотип компанії. Як архітектор, Пітер Беренс викликав переполох у Дармштадтській художній школі в 1901 році разом з Haus Behrens і став співзасновником Werkbund у 1907 році. У 1908 році Беренс отримав унікальну можливість з проєктом нової Турбінної зали “AEG”. Ніколи раніше ніхто не намагався розробити власний архітектурний стиль для заводських будівель. Архітектори проєктували історичні фасади промислових будівель дотримуючись панівного в ампірі мистецького смаку.
Турбінна зала Беренса – це щось абсолютно нове. Сталевий скелет підтримує будівлю, а скло заповнює фасадні поверхні. Це робить зал світлим і прозорим. Кажуть, що природне світло підвищує продуктивність праці. Йдеться, як каже Вальтер Гропіус, про те, щоб спонукати працівників “з більшою радістю брати участь у створенні великих спільних цінностей”.
Коли його було завершено в 1909 році, Турбінна зала вважалася надзвичайно сучасною.
Втілення від Карла Бернхарда
Бетонні елементи ліворуч і праворуч нагадували єгипетський храм. Вони хоч і масивні, але не мають опорної функції. Вони є чистим зовнішнім декором. Сучасники правильно зрозуміли сакральний натяк і говорили тоді, що це “купол турбіни”.
Бічний фасад Турбінної зали на Берліхінгенштрассе зовсім інший, абсолютно сучасний, тут ніщо не приховує конструкції. Видно сталеві ферми та їх з’єднання. Скляний фасад трохи нахилений всередину. Він слідує за опорами. Так вирішив інженер Турбінної зали Карл Бернхард. Він хотів, щоб люди бачили справжній фасад.
Карлу Бернхарду не пощастило. Його дуже недооцінили, як будівельника та інженера. Але ж саме він не лише втілив геніальний задум Беренса, але й сам відігравав у цьому проєкті неабияку роль. Однак, у розробці та втіленні зовнішнього іміджу “AEG” та у сприйнятті громадськості у центрі уваги – Пітер Беренс. Саме він є відомим художником-архітектором, який, можливо, мимоволі затьмарює інженера.
Новий стиль промислового будівництва
Та незалежно від того, хто зробив більший внесок у проєктування, неможливо переоцінити вплив Турбінної зали на історію архітектури. На прикладі цією будівлі промислове виробництво знаходить характерний формальний стиль промислового будівництва у Берліні. Згідно з ним, заводи більше не ховаються за псевдоісторичними фасадами, а роблять свої функції видимими для всіх.
Пізніше в офісі Пітера Беренса працювали такі архітектори, як Баугауза Вальтер Гропіус і Людвіг Міс ван дер Рой, як і Ле Корбюзьє. До слова саме Міс ван дер Рой допомагав спроєктувати бічний зал турбінного заводу “AEG”. У 1930-х роках “AEG” розширила виробництво на північ. Машинний зал “AEG” без особливих складнощів пережив Другу світову війну.
З 1977 року приміщення належить “Siemens”. Від компанії “AEG” залишилася лише назва бренду. “Siemens” все ще виробляє газові турбіни в тій самій Турбінній залі — нове покоління продукту з 1909 року. Попри те, що технології продовжують розвиватися, назва Турбінної зали все ще залишається незмінною.