Берлін називають містом вчених і студентів, адже тут зосереджено 4 відомих університети країни та центр наукових відкриттів. Цей статус місто підтримувало не одне століття. Підтвердженням тому – Державна бібліотека Берліна, де зберігаються раритетні екземпляри. Вона внесена до переліку цінних пам’яток держави як Прусська культурна спадщина. Сучасна бібліотека складається з 2 будівель: колишньої Королівської (або Старої) та Нової. Стара розташована поблизу бульвару Унтер-ден-Лінден, який теж називають візитівкою столиці. Цікаво, що цей храм культури є не лише найстарішою, а й першою незалежною бібліотекою Берліну. Більше на berlin1.one.
Чому бібліотеку назвали Королівською?
Фото: король Фрідріх-Вільгельм II
Історія почалася з того, що у 1774 році король Фрідріх-Вільгельм II наказав збудувати окрему бібліотеку для своїх книг. З 1661 року цінні екземпляри зберігалися в аптечному крилі Берлінського палацу, місця для нових надходжень не вистачало. За офіційними даними, король Фрідріх-Вільгельм успадкував від батька 21 000 друкованих книг і 1800 рукописів. Новий власник продовжував поповнювати колекцію, яка поступово збільшилася до 150 000 томів.
Для нової книгозбірні король придбав у 1774 році приміщення навпроти корпусів Шведського палацу. Перший проєкт розробляв французький архітектор Бартоломе Бурде, але цей варіант не сподобався королівській родині. У 1775 році король схвалив проєкт Георга-Крістіана Унгера, який у своїй роботі спирався на креслення австрійського майстра-будівельника Йозефа-Емануеля Фішера, створені для Михайлівського корпусу у Відні. Тому зовні ці споруди схожі між собою.
Перший камінь заклали 17 січня 1775 року, а завершили роботи у 1780 році. Цікаво, що Михайлівський корпус зимової резиденції австрійських монархів Габсбургів, з якого копіювали Королівську бібліотеку, завершили будувати набагато пізніше. Так що копія з’явилася на століття раніше за оригінал. Дослідники вважають, що цим рішенням король Фрідріх-Вільгельм ІІ керувався, щоб продемонструвати перевагу Пруссії над Австрією. Так що бібліотеку назвали Королівською не лише через унікальні книги монарха, які там зберігалися, а й тому, що вона уособлювала ще одну перемогу для країни.
Особливості архітектури
Звісно, король Фрідріх-Вільгельм II міг обрати будь-який інший проєкт. Але йому сподобався обраний архітектором стиль. Сучасні дослідники називають Королівську бібліотеку єдиним збереженим прикладом архітектури високого бароко у Північній Німеччині. Центр фасаду був створений прямокутним центральним ризалітом, куди входили аркові крила та кутові павільйони з коринфськими колонами й пілястрами. Саме через нехарактерний для інших споруд вигнутий фасад берлінці стали називати приміщення бібліотеки “комодом”.
Кожен із трьох ризалітів прикрасили групами фігур на балюстрадному аттику. Група у центрі демонструвала корону та скіпетр – атрибути влади, їх розмістили на відкритій книзі, яка символізувала історичну науку та джерело знань. Група у правій бічній проєкції уособлювала небесну сферу, жіноча постать з лівого боку символізувала вітер, а дама з правого боку – вогонь. Ще 14 окремих скульптур додали на вшанування прусської королівської сім’ї. Є версія, що автор проєкту зосередив у групах всі 9 муз, які тримали різні атрибути: книги, сувої, арфи, пелюстки троянд, лаврові вінки, гірлянди, маски.
Скарби Королівської бібліотеки
До появи цього храму культури література у Німеччині вважалася привілеєм лише дворянства, міністрів та вищих державних чинів. А король зробив її доступною для буржуазії. Тому наказав оформити напис на будівлі, який можна побачити й у XXI столітті: “nutrimentum spiritus”, що перекладається як “харчування для душі”. Серед цінних надбань бібліотеки значилися рукописи видатних діячів Просвітництва Канта, Лейбніца, Дідро, Руссо, Вольтера. На початку ХІХ століття Королівську бібліотеку називали найбільшим та найефективнішим культурним закладом країни.
З появою університету було прийняте рішення надати доступ до книг всім студентам. Туди ж перемістили цінні книги з бібліотеки університету. Фонди постійно поповнювалися, у 1905 році там налічувалося понад мільйон томів. Виникла потреба у просторішому приміщенні, У 1909 році завершили будівництво нової споруди, а у 1910 році Стару бібліотеку з новомебльованою аудиторією передали університету як будівлю лекційної зали. Цю подію присвятили 100-річному ювілею навчального закладу. У 1918 році бібліотеку перейменували з Королівської на Прусську державну бібліотеку.
Рани від Другої світової війни
Берлін у роки війни зазнав чи не найбільших руйнувань порівняно з іншими містами Німеччини від бомбардувань та обстрілів. Найсильніше постраждав центр міста, де розташовувалася Стара бібліотека. Збереглися лише частини зовнішніх фасадів, статуї перед порталом були повністю знищені, як і третина прикрас на аттику. Сильно зруйнували південний кутовий ризаліт, інтер’єр, купол над читальною залою.
Після завершення Другої світової війни головна будівля залишилася у східній частині Берліну, радянський уряд вирішив її поновити. Спочатку підлатали тільки парадний фасад, який виходив на Унтер-ден-Лінден. А у 1955 році, вже за існування НДР, замість купола спорудили пласкувате й низьке бетонне перекриття, Наступним кроком у 1977 році стало повне руйнування читальної зали. Натомість у центрі дворика встановили скульптуру під назвою “Робітник, що читає”.
Сумна доля унікальних екземплярів
До внутрішніх приміщень дісталися реконструктори у середині 1980 років. Замість знесеного баневого залу поставили 4 вежі, які виглядали як стандартні блочно-панельні висотки без вікон. Споруди такого планування проєктували у НДР під заводські склади. Там і розмістили бібліотечне сховище, куди увійшло 900 000 книг Королівської бібліотеки. Берлінські бібліотекарі називали нові приміщення книжковим цвинтарем, бо підтримувати там необхідну для цінних книг температуру й вологість було неможливо. До того ж цінні фоліанти доводилося перевозити на візках через двір, порушуючи всі правила зберігання таких давніх раритетів. Більше пощастило екземплярам, які залишилися у Західному Берліні, куди їх перевезли ще у роки війни, А таких набралося дві третини від загальної кількості – майже 1,5 мільйона. Для цінних книг збудували окреме приміщення наукової бібліотеки неподалік від Потсдамської площі. Подбали й про належні умови та гарне оснащення залів, так що цю частину колекції вдалося зберегти.
Довгоочікувана реконструкція
Після падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини було вирішено відновити історичну будівлю на Унтер-ден-Ладен та зібрати цінні книжки в одному місці. Як це було раніше. Однак з’ясувалося, що на час проведення реконструкції необхідне велике приміщення для правильного зберігання рідкісних книг. Крім того, більша частина книг вимагала капітальної реставрації. На відновлення екземплярів та систематизування каталогів знадобилося більше як рік. Паралельно шукали вивезені книги, понад 300 000 примірників німці встигли врятувати від бомбардувань, ховаючи у штольнях шахт, старовинних замках, церквах, школах. Сотні тисяч екземплярів згоріли у роки війни, значну частину вивезли після 1945 року до СРСР радянські бригади. До речі, повернули з Радянського Союзу у 1965 році лише підшивки природничо-наукових та технічних журналів як подарунок для Публічної наукової бібліотеки НДР. Інші вкрадені книги зникли без сліду.
Реконструкція приміщення розпочалася у 2005 році. Спочатку знесли 4 потворні вежі та інші недоречні будівлі всередині каре. Потім стали відновлювати Королівську бібліотеку такою, якою вона була до війни. Звісно, з урахуванням не лише сучасних технологій, необхідних для зберігання цінних раритетів у приміщеннях, а й історичних деталей. Ремонтними роботами керував німецький архітектор Герберт Мерц.
Роль Королівської бібліотеки
Відновлення та модернізація тривали аж до 2019 року, реалізація проєкту обійшлася державному бюджету Німеччини у 470 мільйонів євро. А будівництво нової напівпрозорої центральної читальної зали завершилося трохи пізніше – у січні 2021 року. Так, ця бібліотека отримала статус Державної ще у 1990 році, але сучасні берлінці за звичкою називають її Королівською або Старою. І дуже нею пишаються, адже це – більше, ніж історична будівля. Багатовіковий храм культури став для німців символом сили та збереження спадщини, який із такими труднощами змогли повернути нащадкам.