Кожне століття приносило людству нові відкриття та досягнення, які поглинали попередні. В епоху банківських, освітніх та розважальних онлайн додатків та систем важко уявити, що колись новинкою прогресу був такий примітивний винахід як пневматична пошта. Записки та листи відправляли у спеціальних кульках через поєднані між собою труби. Однією з найнезвичайніших і найцікавіших підземних мереж німецької столиці дослідники називають берлінську. Більше на berlin1.one.
Чим відрізняється пневматична пошта від звичайної?
Ще у середині ХІХ століття люди почали замислюватися над тим, як пришвидшити доставлення поштових відправлень без задіювання кур’єрських служб. Вчені поступово дійшли висновку, що оптимальним рішенням буде доставлення за допомогою труб, варто лише підібрати вироби одного діаметру та герметично їх з’єднати. Якщо вкласти листа в капсулу, котра буде меншою за розмірами, ніж діаметр труби, вона зможе вільно пересуватися по ній всередині. А надати потрібну швидкість здатний компресор, бо якщо стискати або відкачувати повітря, капсула рухатиметься трубопроводом у потрібному напрямку.
Коли почалися практичні досліди, з’ясувалося, що відправляти можна будь-які вантажі: тверді, сипкі, рідкі, гарячі чи холодні. Переміщення предметів контролювали спеціальні маршрутні стрілки та датчики, які вчасно вмикали та вимикали затискачі на капсулах. А коли посилка діставалася до потрібної станції, можна було відправляти наступний вантаж. Саме таку систему й запровадили у позаминулому столітті, вона була дуже популярною у банках, крамницях, лікувальних закладах. Її зручність полягала у тому, що можна було налагодити транспортування як всередині приміщення, так і між будинками. Від простих систем поступово переходили до розгалужених – на декілька станцій. Цей винахід суттєво поліпшив процес організації праці у багатьох країнах.
Як впроваджували пневматичну пошту в Європі?
Фото: пневмопошта у Вашингтоні
Першу у світі лінію відкрили у 1853 році у Лондоні, керував процесом відомий англійський винахідник Кларк. Учасниками експерименту стали головний телеграф та фондова біржа, і вибір цей був невипадковим. Адже на телеграф надсилали фінансові зведення, а працівникам біржі було дуже важливо якомога швидше отримувати усі бізнес-новини. Першою пневмопоштою став візок із посилками, який їхав по рейках всередині труби діаметром в 1 метр. З одного боку на нього тиснуло повітря, з іншого – вакуум.
Перша спроба виявилася невдалою, винахід намагалися модернізувати. Посилки вирішили закладати у спеціальні металеві циліндри, які більш щільно притискалися до стінок труби. Діаметр зменшили до 150 міліметрів. Перший циліндр здолав відстань у 800 метрів за 1 хвилину. Потім стали використовувати спеціальні порожнисті металеві кулі, які долітали до цілі за 10 секунд.
Впровадження пневмопошти у Берліні
Фото: карта ліній пневматичної пошти у Берліні на початку XX століття
Королівська прусська телеграфна дирекція уважно стежила за експериментами у Лондоні і у 1861 році доручила компанії “Siemens & Halske”розробити аналогічну систему для Берліну. Першими долучилися до експерименту головний телеграф (Französische Straße/Oberwallstraße) та фондова біржа (Neue Friedrichsstraße/Burgstraße). Відбулася ця знаменна подія у листопаді 1865 року. Нову систему назвали пневматичним диспетчерським транспортом.
Проєкт був настільки успішним, що у Берліні почали активно працювати для створення наступної лінії між головним телеграфом та Потсдамськими воротами. Це вдалося реалізувати у березні 1868 року. Знадобився час, аби усунути недоліки, зокрема координування ваги посилок та коливань труби. Нарешті, у грудні 1876 року доступ до новинки почали давати пересічним берлінцям. Спочатку виникали складнощі, бо різні компанії отримували різні лінії, треба було на станціях переносити листи та посилки з однієї капсули до іншої. Але поступово все вдалося стандартизувати.
Внесок Генріха фон Стефана
Фото: засновник пневмопошти у Берліні Генріх фон Стефан
Цього діяча називають новатором, який запровадив систему пневмопошти у столиці Німеччини та дав їй назву. Фон Стефан починав із працівника пошти і привернув увагу керівництва цікавими ідеями. Швидко просувався по сходинках кар’єри. У 1866 році уряд доручив йому федералізацію поштової служби, пан Генріх настільки блискуче упорався із завданням, що через 4 роки вже здобув пост директора поштових служб Альянсу, у 1876 році став генеральним поштмейстером Німецької імперії, у 1880 році – заступником державного секретаря, який відповідав за поштові відділення, у 1895 році – міністром поштових служб Німеччини. Під його керівництвом формувалася система пневмопошти Берліну, визначалися станції та правила роботи спеціалістів.
Старт, який задав Генріх фон Стефан, був настільки вдалим і стрімким, що у 1877 році по трубах пневмопошти у столиці доставляли вже понад мільйон листів і листівок. У 1892 році ця кількість зросла до 5 мільйонів, а у 1913 році склала понад 12 мільйонів посилок. Після Берліну таку систему впровадили у Лейпцигу, Мюнхені, Бремені та Гамбурзі. На початку Першої світової війни німецька автоматична пошта налічувала вже 300 кілометрів поштових труб, ненабагато поступаючись Франції, де було близько 400 кілометрів.
Розвиток пневматичної пошти у XX столітті
Фото: пневмопошта у Берліні, 1927 рік
Найактивнішими користувачами новинки у столиці були закохані. Юнак міг повідомити дівчину про зміну планів чи запросити на побачення за 20 пфенігів і дуже швидко отримати відповідь. Термінові повідомлення обходилися дорожче – вже у 60 пфенігів, але кавалери зазвичай оплачували повний цикл послуг. Збереглася інформація, що у відомому ресторані Кройцберга юнаки знайомилися з дівчатами за сусідніми столиками саме за допомогою пневматичної пошти. Сучасні дослідники іноді називають ці листи смс-ками минулого століття. У 1927 році пневмопошта набула державного значення, бо через численні шпигунські скандали берлінські експерти запропонували з’єднати у такий спосіб федеральні міністерства та відомства столиці.
Наприкінці березня 1939 року у Берліні вже налічувалося 90 відділень пневмотранспорту, які перевозили понад 8 мільйонів відправлень на рік. Протяжність мережі складала майже 400 кілометрів з 12 високошвидкісними поштовими лініями. Через рік кількість поштових станцій сягнула 79. Старожили згадували, що найпопулярнішою у ті часи вважалася станція під номером 51 в окрузі Райнікендорф.
Подальша доля пневмопошти
Фото: пневмопошта у Берліні
Під час Другої світової війни налагоджена система зазнала відчутних руйнувань через бомбардування та обстріли. Але як тільки провели необхідні ремонтні роботи, розпочався розподіл Берліну, де враховували й підземні комунікації. На території Східного Берліну мережа пневмомагістралей налічувала 65 кілометрів, на частині Західного – 167 кілометрів. У лютому 1949 року всі зв’язки між радянським та західним секторами були знищені без можливості поновлення. Але всередині кожної з відокремлених територій системи функціонували.
Незабаром пневматичну трубку витіснив новий винахід – факс, у березні 1963 року громадське сполучення пневмотрубами у Західному Берліні припинилося. Хоча ще іноді пневматичні поштові чеки відправляли. У Східному Берліні регулярне пневматичне поштове сполучення зберігалося до 1976 року, а урядовими лініями користувалися аж до 1980 років. Цікаво, що повністю від такого зв’язку у Берліні не відмовилися навіть на початку XXI століття. У деяких крамницях Німеччини касири продовжують користуватися пневмопоштою: складають купюри великого номіналу у капсули та відправляють на склад. Це можна робити без перерви у роботі, що набагато зручніше. А ще – безпечніше, адже в екстрених випадках відповідати за великі суми доводиться продавцеві. Однак така ситуація з використанням пневмопошти – скоріше виключення, ніж норма. Ще на основі цієї технології працює захищений терміновий зв’язок у Бундестазі. А в одному з популярних барів Східного Берліну зробили пневмопошту фішкою закладу, чим охоче користуються відвідувачі всередині приміщення.