Адольф фон Байер народився 31 жовтня 1835 року в Берліні в сім’ї Йоганна Якоба Байєра та Євгенії, уродженої Гітціг. Він походив із сім’ї, яка славилася як літературою, так і природничими науками. Його батько, генерал-лейтенант, був творцем європейської системи геодезичних вимірювань. Ще в дитинстві Байєр цікавився хімічними дослідами й у дванадцять років отримав нову подвійну сіль міді. Більш докладно про берлінського науковця читайте на berlin1.one.

Геніальна теорія будови

Свої перші два роки навчання в Берлінському університеті Байєр присвятив головним чином фізиці та математиці. Однак до 1856 року його стара любов до хімії знову прокинулася і направила його до лабораторії Бунзена в Гейдельберзі. Його дослідження хлористого метилу привели до першої опублікованої роботи, яка вийшла в 1857 році. Протягом наступного року він працював у приватній лабораторії Кекуле в Гейдельберзі та був пов’язаний з його геніальною теорією будови. Робота життя Байєра незабаром принесла цій теорії, справді найгеніальнішій з усіх хімічних теорій, приголомшливий успіх. У 1858 році в Берліні він здобув докторський ступінь за роботу над какодиловими сполуками, виконану в лабораторії Кекуле.

Наступні кілька років Байєр знову працював з Кекуле, який тим часом став професором у Генті. Дослідження сечової кислоти, яке також привело його до відкриття барбітурової кислоти, забезпечило дисертацію, завдяки якій він отримав кваліфікацію викладача університету в 1860 році. У тому ж році він став викладачем органічної хімії в “Gewerbe-Akademie” (торгова академія) в Берліні. І хоч вчений отримував небагато грошей, зате міг похвалитися просторою лабораторією. У 1866 році Берлінський університет за пропозицією А. В. Гофмана присвоїв йому посаду старшого викладача, яка, однак, була неоплачуваною.

Робота над індиго

Саме під час берлінського періоду Байєр почав більшу частину робіт, які пізніше принесли йому популярність. У 1865 році він почав працювати над індиго – синій барвник захоплював його з юності – і незабаром це призвело до відкриття індолу та часткового синтезу індиготину. Його учні, Гребе і Ліберманн, за допомогою дистиляції цинкового пилу, розробленої Байєром, уточнили структуру алізаріну і розробили синтез, який використовується в промисловості. Були розпочаті дослідження реакцій конденсації, які після того, як Байєр переїхав до Страсбурга, як професор новоствореного університету, висвітлили цю важливу категорію барвників – фталеїни. До цього періоду відноситься також теорія Байера про асиміляцію вуглекислого газу формальдегідом.

Мюнхенський університет

Після смерті Юстуса фон Лібіха в 1873 році Байєра покликали на його кафедру в Мюнхенському університеті, і там протягом багатьох років він створив чудову нову хімічну лабораторію. Під час його перебування в Мюнхені відбувся елегантний тотальний синтез індиго, а також робота над ацетиленом і поліацетиленом, і з цього виникла знаменита теорія Байєра про деформацію  вуглецевих кілець. Були дослідження будови бензолу, а також комплексні дослідження циклічного терпену. У зв’язку з цим було відкрито окислення кетонів за допомогою перкислот за Баєром-Віллігером. Особливий теоретичний інтерес викликала його робота про органічні пероксиди та оксонієві сполуки, а також про зв’язок між будовою та кольором.

Робота фон Байєра була вельми багатогранною. З чудовою проникливістю та надзвичайною експериментальною майстерністю він поєднував у своїй роботі наполегливість, навіть у віці 70 років, та юнацьку бадьорість. Він ніколи не переоцінював значення теорії. Він був ще молодим духом, коли 20 серпня 1917 року помер від нападу в своєму заміському будинку.