Артур Петер Кеніг присвятив своє коротке життя фізіологічній оптиці. Він народився із вродженим кіфозом, тобто викривленням верхнього відділу хребта. Ця хвороба в загальних випадках може бути, як надбаною, так і спадковою. Восени 1879 року переїхавши до Берліна, Артур навчався під керівництвом Германа фон Гельмгольца, асистентом якого він став у 1882 році. Більш докладно про життя і роботу вченого читайте на berlin1.one.
Приїзд до Берліна
Артур Петер Кеніг народився 13 вересня 1856 в Крефельді. Навчався в Бонні та Гейдельберзі. Але переїхав до Берліна ще у молодому віці й саме тут здобув докторський ступінь у 1882 році. Після чого отримав право на посаду професора в 1884 році. У 1890 році він став директором фізичного відділу фізіологічного інституту Берлінського університету. Того ж року Артур одружився з Лаурою Кеттген, від якої народив сина Артура, який став астрономом.
Спочатку Артур Петер Кеніг працював у фізиці, але в 1883 році він почав зосереджуватися на фізіологічній оптиці, де опублікував понад тридцять статей, деякі з них мали основоположне значення. Серед таких, стаття 1886 року (написана спільно з Конрадом Дітрічі) “Основні відчуття та їхня чутливість у спектрі”, емпіричне визначення того, що насправді є спектральною чутливістю людських стрижневих і колбочкових сенсорів зору.
Дослідження ока
Більш ранні спроби таких вимірювань, але на основі набагато простішої технології, були зроблені в 1860 році англійським фізиком Джеймсом Клерком Максвеллом. Використовуючи нещодавно розроблене спектрофотометричне обладнання та модифікації експериментальної процедури, Кеніг і Дітрічі опублікували більш детальну статтю в 1892 році, визначаючи “фундаментальні відчуття” не лише суб’єктів із нормальним кольоровим зором (трихромати), але також дихромати та монохромати. Завдяки цим вимірюванням Кеніг надав докази припущення про те, що найпоширеніша форма дальтонізму, дихромазія, пов’язана з відсутністю одного типу колбочки в оці. Усереднені функції Кеніга широко використовувалися в обчисленнях психофізичних колірних стимулів, доки наприкінці 1920-их років Джордж Гільд і В.Д. Райт не визначили нові дані, засновані на дещо іншому методі та залучивши значно більше спостерігачів, що призвело до того, що Міжнародна комісія з освітлення рекомендувала стандартні дані спостерігачів у 1931 році.
Інші важливі дослідження включали чутливість нормального ока до різниць у довжині хвилі світла, залежність законів Ньютона, Грасмана, суміші кольорів від інтенсивності світла, дійсність закону Фехнера при різних інтенсивностях світла, яскравість спектральних відтінків при різних інтенсивностях світла і подібність між перцептивною чутливістю паличкоядерних клітин і спектром поглинання паличкоподібного фотопігменту, родопсину.
Редакторська робота
Кеніг був дуже активним редактором. У 1889 році він став єдиним редактором “Verhandlungen der Deutschen Physikalischen Gesellschaft”. Він з 1891 разом з психологом Г. Еббінгаузом редагував журнал “Zeitschrift für Psychologie und Physiologie der Sinnesorgane”. Після смерті Гельмгольца в 1894 році Кеніг взяв на себе завдання завершити підготовку до другого видання попереднього “Handbuch der physiologischen Optik”. Цей “Трактат про фізіологічну оптику” був таки виданий у 1894 році. До нього Артур Петер Кеніг додав бібліографію зору, що складається з майже 8000 найменувань.
32 статті Кеніга з фізіологічної оптики були опубліковані посмертно у формі книги в 1903 році. Вченому завадили жити далі проблеми з кровообігом, викликані його кіфозом. Саме ці проблеми й призвели до його передчасної смерті в 1901 році.